Як взаємодіяти з батьками, що виховують дітей з інвалідністю

Ніколи не ставте під сумнів дії батьків, які зі своєю дитиною 24/7. Втрутитися з непроханими порадами, повчаннями та зауваженнями щодо галасу або надмірної активності в громадському місці – чи не найгірше, що можна зробити у взаємодії з будь-якими мамами й татами. А тим паче, коли йдеться про батьків дітей з інвалідністю: ви не можете знати напевно, проявом чого є така поведінка.

Але й у бажанні підтримати треба обережно висловлюватися. Інвалідність – не горе і не тягар. Любити, виховувати та піклуватись про дитину – це не героїзм. Героїзм з’являється лише тоді, коли батькам доводиться ще й боротися із соціальними бар’єрами та стигмою.

Як коректно спілкуватися з різними людьми, зокрема з батьками, які виховують дітей з інвалідністю, йдеться у оновленому розділі «Довідника безбар’єрності». Він рекомендує не драматизувати ситуацію, не жаліти родину та не розглядати з надмірною цікавістю. І, звісно, не вживати висловів на кшталт: «яка ж це кара небесна», «хрест на все життя», «ви мало робите для дитини».

Сторонитися дітей, якщо вони не схожі на ваших, теж не слід. Такі випадки стають наслідком браку інформації та поширених стереотипів.

Правильніше запитати в батьків, як можна взаємодіяти, щоб усім було комфортно, а потім пояснити це своїй дитині. Наприклад: «Твій новий знайомий погано чує, і дуже важливо не пошкодити його слуховий апарат. Хочеш покликати – обережно торкнися плеча».

Пропонувати допомогу варто лише тоді, коли ви справді можете її надати. І знову не соромимося питати: що саме потрібно? Можливо, зменшити гучність музики або приглушити світло у закладі? І діяти відповідно до запиту.

Відмовитися теж нормально. Якщо про допомогу просять вас, достатньо чесно сказати: «Вибач, я не можу». Не потрібно вигадувати пояснень або виправдань, але можна запропонувати альтернативний варіант підтримки.

Якщо ж батьки, які виховують дитину з інвалідністю, самі вирішили поділитися, наскільки важким був сьогодні день, коректно буде у відповідь сказати: «Мені дуже шкода, що тобі доводиться це переживати», або «Я вірю, що ти знайдеш своє джерело ресурсу». Такий прояв емпатії, з поважним ставленням до гідності людини, буде доречним. А от заспокійливі історії з життя інших знайомих, хоч і можуть здаватися втішними, але не враховують індивідуальної ситуації.

Більше про толерантне спілкування читайте в «Довіднику безбар’єрності» – посібнику з сучасної етики взаємодії.

Джерело